тальної групи зубів, однак ряд закордонних досліджень
свідчить про рекомендоване використання скловолокон-
них аналогів для забезпечення кращих естетичних пара-
метрів посмішки в ході реабілітації [10, 37, 40]. Склово-
локонні штифти, як аналоги металевих і вуглекислотних
армуючих конструкцій, відрізняються від останніх своєю
еластичністю, модуль якої наближується до модуля ден-
тину, завдяки чому рівні стресових і розклинюючих
навантажень на стінки кореня в порівнянні з нееластич-
ними штифтами значно зменшуються (більш гомогенний
розподіл навантажень), що мінімізує ризик виникнення
перелому зуба чи дебондингу конструкції [4, 13]. Крім
того, на відміну від своїх аналогів дані конструкції, що
складаються зі скляних волокон, зафіксованих у структу-
рі об’єднуючої матриці (показники співвідношення
варіюють у залежності від виробника), не характери-
зуються ні ризиком виникнення корозії, ні негативним
впливом на колір реставрації, завдяки чому можна отри-
мати унікальні високоестетичні результати відновлення
профілю посмішки [19, 40]. Крім того, використання
скловолоконних штифтів з метою армування культі зуба
має також і важливе конструктивно-технічне значення.
Рівні полімеризаційного стресу більшості композитів
можуть варіювати в діапазоні 3,3–23,5 МПа. При цьому
одну із ключових ролей у виникненні подібних напруг
відіграє фактор конфігурації порожнини, так званий
C-фактор [36]. При використанні лише композитного
матеріалу для відновлення культі ендодонтично проліко-
ваних зубів показник конфігурації може сягати показни-
ків 200 і більше в ділянці кореневих каналів. Okuma M.
(2010), Ergun G. (2013) і Francescantonio D. (2013) [10,
37] довели, що використання скловолоконних штифтів
для заповнення порожнини кореневого каналу зменшує
об’єм необхідної порції композиту, тим самим зменшую-
чи ризик мікропідтікання та рівень напруг при усадці
(так званий S-фактор). При цьому важливу роль у повно-
цінності конверсії мономері композиту відіграють сту-
пінь світлопровідності скловолоконного штифта та
рівень аттенуації світлового променя. Ефективність
використання композитних надбудов, армованих склово-
локонним штифтом, також була доведена численними
клінічними та лабораторними дослідження та підсумова-
на в системних оглядах Bitter K. (2006) [3, 4], Goracci C.
(2011) [26] і Frydman G. (2013) [19].
Ураховуючи достатню кількість доказів для фіксації
скловолокна був вибраний стандартний (etch-and-rinse)
протокол підготовки кореневого каналу. Оскільки рівень
адгезії композитного матеріалу до структури дентину
кореня досі залишається відкритим і таким, що потребує
впровадження нових підходів для підвищення парамет-
рів існуючих показників з’єднання, простір кореневого
каналу після препарування був протравлений Ultra-Etch
Etchant (Ultradent), промитий і висушений, після чого на
нього нанесли порцію HIGH Q Bond SE (B.J.M. Labora-
tories), в який встановили скловоконний штифт RelyX™
Fiber Post (3M™). Використання ортофосфорної кисло-
ти дозволило мінімізувати вплив змазаного шару, а само-
адгезивного самопротравлюючого цементу забезпечити
достатній бондинг з дентином кореня в умовах обмеже-
ного контролю його вологості та перевірки адекватності
попередньої підготовки. Для профілактики надмірного
перетравлення дентину аплікація кислоти проводилася
суворо в межах 20-ти секунд. Деякі дослідження свідчать
про те, що попереднє використання адгезивів і звичайних
композитних цементів забезпечує кращі показники зв’яз-
ку зі структурою кореневого дентину [22, 40], проте кіль-
кість існуючих публікацій про достатню клінічну ста-
більність результатів використання самоадгезивних
самопротравлюючих цементів дозволяє дійти висновку,
що подібний підхід також єя клінічно ефективним [12,
41, 17]. Крім того, використання даних матеріалів поряд
із процедурою кислотного протравлення дозволяє забез-
печити кращу інфільтрацію метакрилатів у структуру
твердої тканини, а також ураховує дані окремих дослід-
жень обмеженої протравлюючої здатності самопротрав-
люючих цементів з подальшою корекцією даної характе-
ристики. Крім того, деякі публікації свідчать про нижчий
рівень конверсії самоадгезивних цементів, однак рандо-
мізовані 3-річні дослідження свідчать про те, що клінічна
ефективність використання скловолоконних конструк-
цій разом із самоадгезивними цементами залишається
достатньо високою [40]. Використання комбінованих
матеріалів значно спрощує виконання клінічної маніпу-
ляції, мінімізуючи при цьому необхідність концентрації
на кожному кроку поетапного протоколу, як при імпле-
ментації стандартного алгоритму бондингу, а дані систем-
ного огляду та мета-аналізу чисельних досліджень in
vitro, отримані Sarkis-Onofre R. (2014) [41], свідчать про
те, що використання самодагезивних цементів може
навіть покращити ретенцію скловолоконних штифтів у
порівнянні з використанням звичайних цементів.
Питання силанізації скловолоконного штифта досі
залишається відкритим: хоча Bitter (2007) [3, 4] стверд-
жує, що силан жодним чином не підвищує силу з’єднання
композита зі штифтом, оскільки біфункціональная моле-
кула силану взаємодіє саме зі щільно конверсованою
епоксидною матрицею штифта, яка не вступає в реакцію,
а зв’язок силана може відбуватись лише з неорганічного
матрицею самого скловолокна. Проте дані Monticelli F.
(2006) [36] та Oliveira J. (2013) [8] свідчать, що викори-
стання силану разом з адгезивом усе-таки підвищує силу
з’єднання композиту зі штифтом, тому в даному клінічно-
му випадку для цієї процедури були використані Adper
Single Bond 2 (3M™) і Prosil Silano (FGM). Аргументо-
вано, що для доказової рекомендації подібного підходу
необхідне проведення додаткових рандомізованих до-
сліджень, які дозволять встановити доцільність подіб-
ного протоколу фіксації.
Субструктура зуба 2.1 була відновлена з використан-
ням матеріалу «Build-It
®
F.R.™ 2(PENTRON). Препару-
вання культі та зуба 1.1 під суцільнокерамічні коронки
проводилося згідно з рекомендаціями Goodacre C. (2001)
і D. Edelhoff (2002) [11] з максимальною редукцією тка-
нин у межах 0,8–1 мм та формування уступу у вигляді
плеча.
У ході лабораторних етапів виготовлення остаточних
коронок проводилося з польовошпатної кераміки «GC
Initial» (GC). При аналізі тривалих лабораторних цито-
морфометричних досліджень у приблизно однакових
умовах протезування було виявлено, що у групі пацієнтів,
запротезованих з використанням металокерамічних коро-
нок, запально-деструктивний індекс ясен значно відріз-
няється від даного показника в пацієнтів з безметалевими
коронками, проте аргументовані висновки негативного
впливу металокерамічних коронок на пародонт опорних
зубів потребують проведення ряду додаткових уточнюю-
чих досліджень [47, 48]. Фіксацію остаточних протетич-
них супраструктур проводили з використанням цементу
«RelyX
®
U200» (3M™). Михайлиной Н.А. (2010) у ході
виконання власних досліджень удалось установити, що
зміна сприйняття кольору керамічної реставрації зале-
жить від товщини покриття та типу субструктрури, у той
час як вплив кольору фіксаційного матеріалу коронки
практично нівелюється при зазорі у 50 мкм, а фіксація
польовошпатних керамічних коронок з товщиною вести-
булярної стінки до 2 мм на скловолокні чи діоксидцирко-
нієвій супрастрктурі призводить до зміни параметрів від-
тінку реставрації в більш світлу сторону, що було зпро-
гнозовано в даному клінічному випадку ще на етапі циф-
рового планування естетичної реабілітації.
123
ОРТОДОНТИЯ
СОВРЕМЕННАЯ СТОМАТОЛОГИЯ 3/2016
