Н
езважаючи на розвиток сучасних стоматоло-
гічних технологій, утрата зубів залишається
медико-соціальною проблемою, яка обумов-
лює значну потребу у знімному протезуванні серед
дорослого населення, яка, за даними різних авторів, ста-
новить від 26,9 до 77,3 % [1]. Епідеміологічні досліджен-
ня свідчать про значну поширеність ускладненого каріє-
су та захворювань пародонту, які є основними причина-
ми видалення зубів [2]. Деякі автори пояснюють значну
потребу у знімному протезуванні зі старінням популяції
населення та збільшенням питомої ваги осіб похилого
віку. Зазначається, що у віковій групі старше 60 років ця
потреба може сягати 96 %; частка осіб, які мають великі
дефекти зубних рядів величиною 6 і більше зубів, ста-
новить 78,65–82,55 % [3, 4, 5]. Унаслідок генералізова-
них форм патології пародонту утворюються дефекти
зубних рядів значної довжини, при цьому виражена
атрофія альвеолярних відростків щелеп призводить до
виникнення вкрай складних умов для ортопедичного
лікування [6]. Конструювання протезів при субтоталь-
них дефектах, коли на щелепах зберігаються лише кіль-
ка зубів, є складною клінічною проблемою. Кріплення
на одиночних опорах не забезпечує надійної фіксації та
стабілізації протезів і призводить до значного функціо-
нального перенавантаження тканин пародонту [7, 8].
Найбільш раціональним способом заміщення подібних
дефектів є використання ортопедичних конструкцій з
опорою на внутрішньокісткових імплантатах, встанов-
лення яких дозволяє створити ефективну механічну
фіксацію знімних протезів [9, 10, 11]. Однак можливість
протезування з опорою на імплантати не є доступною
для широкого загалу наших громадян через високу вар-
тість лікування, а також обмежується рядом загальних
протипоказань, кількість яких росте відповідно до
збільшення віку пацієнтів. У багатьох осіб літнього віку
проведення імплантації неможливе через несприятливі
клінічні умови в порожнині рота, зокрема через значну
атрофію кісткової тканини альвеолярних відростків
щелеп [6]. Тому найпоширенішим видом ортопедичних
конструкцій, що використовуються для заміщення дис-
тально необмежених і великих включених дефектів зуб-
них рядів, залишаються часткові знімні протези (ЧЗП).
Протокол лікування в значній мірі обумовлюється кіль-
кістю і розташуванням збережених зубів та станом тка-
нин пародонту, а також залежить від того, на яку щеле-
пу виготовляється протез [12]. Найбільш часто викори-
стовуваною конструкцією є частковий знімний пла-
стинчастий протез з утримуючими кламерами. Доведе-
но, що точкова кламерна фіксація на одиночних зубах
призводить до значного перенавантаження їх пародонту
через дію нефізіологічних за напрямком трансверзаль-
них сил [13]. Найскладнішим планування конструкції
часткових знімних протезів є і пацієнтів із субтотальни-
ми дефектами зубних рядів, що утворились унаслідок
генералізованого пародонтиту, та збереженням пооди-
ноких зубів на щелепах. У цих випадках у порожнині
рота спостерігаються вкрай незадовільні умови анато-
мічної ретенції, бо через попередні запальні та дистро-
фічні процеси в кістковій тканині атрофія альвеолярних
відростків сягає значного ступеня, що призводить до
зменшення площі протезного ложа і відсутності надій-
ної протидії горизонтальному зміщенню знімного про-
тезу. У зубів, ще збережених у порожнині рота, як пра-
вило наявна атрофія стінок альвеол, внаслідок чого вит-
ривалість їх пародонту знижена, що призводить до
швидкої їх втрати у разі використання як опори під
кламер [7]. Найбільш критичною ця проблема є у
випадках протезування на нижній щелепі, де протезне
ложе є малим за площею й оточене потужними рухоми-
ми тканинами, які призводять до значних екскурсій
115
ОРТОПЕДИЧЕСКАЯ СТОМАТОЛОГИЯ
СОВРЕМЕННАЯ СТОМАТОЛОГИЯ 3/2016
Планування фіксації часткових знімних протезів
при субтотальних дефектах зубних рядів
Актуальність теми.
Робота присвячена клінічній проблемі планування конструкції часткових знімних протезів у випадках
субтотальних дефектів зубних рядів та збереження на щелепах поодиноких зубів. Спосіб фіксації має значення не лише для
утримання знімного протеза в порожнині рота під час функції, але і впливає на стан тканин пародонту, відповідно і на термін
збереження опорних зубів. Існують різні види механічних кріплень знімних протезів, однак найпоширенішою залишається
кламерна фіксація. Головним недоліком використання кламмерів на поодиноко розташованих зубах є перенавантаження
пародонту. Альтернативним способом протезування при наявності поодиноких зубів є покрывні конструкції знімних проте-
зів,що спираються на альвеолярні відростки та корені зубів.
Викладення основного материалу дослідження.
Проведено обстеження та ортопедичне лікування 30 пацієнтів із субто-
тальними дефектами зубних рядів та збереженням поодиноких зубів на щелепах. У 14-ти осіб основної групи використані
покривні протези з фиксацією на інтракоронарних сферичних атачменах VKS-OC Uni (Bredent), 16 особам контрольної групи
виготовлені традиційні пластинчсті протези із кламерною фиксацією. Пацієнти знаходились під диспансерним спостере-
женням протягом трьох років, під час яких у групах проводили порівняльну клінічну оцінку стану тканин пародонту опорних
зубів. Результати дослідження продемонстрували, що при застосуванні кламерної фіксації на поодиноких зубах атрофичні
зміни в пародонті виникали в больш ранні терміни та мали більш тяжкий ступінь, ніж при використанні покривних конструк-
цій, що спиралися корені зубів, на які встановлювали замкові кріплення.
Висновки.
Покрывні конструкції знімних протезів з фиксацією на інтракоронарних сферичних атачменах є більш прогно-
стично сприятливою для збереження тканин пародонту опорних зубів, ніж кламерна фіксація, й більш бажаною у випадках
субтотальних дефектів зубних рядів, обмежених поодиноко розташованими зубами.
Ключові слова:
часткові знімні протези, субтотальні дефекти зубних рядів, покривні протези, опорні зуби, тканини паро-
донту, кламерная фіксація, сферичні атачмени.
УДК 616.314- 089.29.637
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна
Г.Є. Захарова
