99
ИМПЛАНТОЛОГИЯ
СОВРЕМЕННАЯ СТОМАТОЛОГИЯ 3/2016
Актуальність
Присутність у скелетних структурах дистального
відділу верхньої щелепи кортикалізованих і стійких до
резорбції крилоподібних відростків клиноподібної кіс-
тки, які безпосередньо з’єднані з горбом верхньої щелепи,
та можливість їх використання для встановлення ден-
тальних імплантатів з метою уникнення додаткових опе-
раційних втручань, спрямованих на збільшення об’єму
альвеолярного відростка, зокрема синус-ліфту, кісткової
аугментації чи трансплантації, віддавна приваблювали
фахівців імплантологічного профілю [2, 5, 12]. Ще в 1972
році L. Linkow [7] запропонував використовувати крило-
подібний відросток клиноподібної (основної) кістки для
додаткової опори субперіостальних імплантатів власного
дизайну. У 1985 році J.F. Tulasne вперше встановив гвин-
товий імплантат у ділянці горба верхньої щелепи з пер-
форацією його задньої стінки та фіксацією апікальної
частини імплантата в кортикальній кістці крилоподібно-
го відростка, досягнувши, таким чином, відмінної пер-
винної стабільності. Згодом оригінальна авторська мето-
дика була описана в низці публікацій [13, 14], а терміни
«горбово-крилоподібна ділянка» та «горбово-крилопо-
дібний імплантат» стали широко використовуватись у
фаховій літературі.
Незважаючи на доволі складну техніку встановлен-
ня горбово-крилоподібних імплантатів, пов’язану з ана-
томо-топографічною близкістю важливих анатомічних
утворень (верхньощелепної артерії, піднебінної артерії
та нерва, крилоподібного венозного сплетення, верхньо-
щелепного синуса тощо), вказана ідея набула широкої
популярності, про що свідчить, зокрема, велика кіль-
кість результатів клінічних досліджень, опублікованих
упродовж останніх декад, які демонструють надзвичай-
но високі показники 5- та 10-річного вживання імплан-
татів [6, 9, 10, 11, 15]. До речі, для зменшення потенцій-
них ризиків пошкодження суміжних анатомічних
структур в останні роки активно практикуються техно-
логії комп’ютерної візуалізації, планування та навігації,
спрямовані на полегшення встановлення горбово-кри-
лоподібних імплантатів [3, 4, 8]. Цікавість науковців до
вказаної методики зумовлена також тим, що надійна
фіксація імплантатів у кортикальній кістці крилоподіб-
ного відростка дозволяє реалізувати протокол негайно-
го навантаження, а відтак – відновити естетичний та
функціональний статус пацієнтів у надзвичайно стислі
терміни.
Метою
цієї роботи було узагальнення власного
досвіду використання горбово-крилоподібних імпланта-
тів для протетичної реабілітації пацієнтів з дистальними
дефектами та повною відсутністю зубів верхньої щелепи
у протоколі негайного навантаження.
Матеріали та методи
У рамках виконання положень угоди про наукову
співпрацю між кафедрою хірургічної стоматології таЩЛХ
ЛНМУ імені Данила Галицького, Міжнародним фондом
імплантологів (м. Мюнхен, Німеччина) та ТзОВ «Імплант
Компанія» (м. Київ, Україна) – офіційним дистриб’юто-
ром компанії «Ihde Dental AG» (Швейцарія) в Україні,
нами було ініційовано та проведено клінічне дослідження
щодо застосування горбово-крилоподібних імплантатів
TPG
®
(Ihde Dental AG, Швейцарія) для реабілітації паці-
єнтів з частковими необмеженими дефектами дистальних
відділів або повною відсутністю зубів на верхній щелепі. У
групу спостереження було включено 12 пацієнтів віком
35–65 років, яким в якості дистальної опори на верхній
щелепі встановлено 20 імплантатів TPG
®
(рис. 1) діамет-
ром 4,1 мм та довжиною 15–23 мм, основні характеристи-
ки яких були наступними:
• внутрішнє конусне з’єднання (8
°
, сумісне із систе-
мою «Straumann»);
• додаткове внутрішнє трьохпелюсткове з’єднання
для фіксації інсталяційного інструмента;
• повністю машинна обробка імплантата та інновацій-
на поверхня No-Itis
®
– для попередження периім-
плантиту;
Горбово-крилоподібні імплантати –
терапевтична опція для пацієнтів
з дефектами дистальних відділів
верхньої щелепи
Резюме.
Дистальні відділи верхньої щелепи традиційно вважаються несприятливими для проведення дентальної імплан-
тації, що пов’язано, насамперед, з неадекватною кількістю та якістю кісткової тканини, топографічною близькістю верхнь-
ощелепного синуса тощо. На етапі передімплантаційної підготовки у вказаній ділянці, як правило, використовуються
додаткові хірургічні процедури, спрямовані на збільшення об’єму кісткової тканини, що призводить до збільшення варто-
сті та часу протетичної реабілітації пацієнта.
З історії відомо, що для досягнення необхідного об’єму кісткової тканини в дистальних відділах верхньої щелепи була
запропонована ціла низка хірургічних втручань, включаючи часткову або повну остеотомію верхньої щелепи, кісткову
трансплантацію тощо, з яких найбільшої популярності набули операції «відкритого» та «закритого» синус-ліфту.
З часу, коли J.F. Tulasne у 1985 році описав оригінальну техніку встановлення горбово-крилоподібних імплантатів, викори-
стання потужних кортикальних ділянок крилоподібного відростка стало предметом практичної цікавості для багатьох
фахівців імплантологічного профілю й особливо тих, хто працює в царині кортикальної імплантації.
У роботі відображені результати власного досвіду використання горбово-крилоподібних імплантатів у 12-ти пацієнтів,
коротко описана техніка їх встановлення та наведені клінічні приклади.
Ключові слова:
верхня щелепа, адентія, горбово-крилоподібна ділянка, горбово-крилоподібний імплантат.
1
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Львів, Україна
2
Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна
3
Міжнародний фонд імплантологів, м. Мюнхен, Німеччина
4
ІС НМАПО ім. Шупика, м. Київ, Україна
Я.Е. Варес
1
, О.В. Павленко
2
, С. Іде
3
, М.О. Павленко
4
